Телефон:
Email:
Вакансії
Інформація для педагогічних працівників
Загальні риси, властиві всім самогубствам:
1. Метою усіх суїцидів є вирішення якихось проблем, адже суїцид не є випадковою дією – його ніколи не здійснюють невмотивовано. Він є виходом зі складнощів, кризи чи нестерпної ситуації, йому властива своя логіка і доцільність. Щоб зрозуміти причину суїциду, слід визначити проблеми, для розв’язання яких його скоювали.
2. Завданням усіх суїцидів є повне припинення свого потоку свідомості, нестерпного болю – це сприймається як вирішення болісних і нагальних проблем. Відповідно до цього суїцид має три ознаки – наявність у людини, яка впала у відчай, душевного хвилювання, підвищеного рівня тривоги і високого летального потенціалу.
3. Загальним стимулом при суїциді є нестерпний психічний біль.
4. Загальним стресором при суїциді є незадоволені психологічні потреби.
5. Загальною суїцидальною емоцією є безпорадність, безнадійність.
6. Внутрішнім ставленням до суїциду є суперечливість, амбівалентність – людина відчуває потребу у здійсненні суїциду і водночас прагне порятунку та втручання інших.
7. Основним станом психіки є звуження пізнавальної сфери, що відбувається у формі нестійкого емоційного та інтелектуального звуження свідомості з обмеженням можливостей у виборі варіантів поведінки, які зазвичай доступні свідомості цієї людини, коли вона не перебуває у панічному стані.
8. Загальною дією при суїциді стає втеча, що відображає намір людини покинути зону нещастя. Тому суїцид вважають межовою, остаточною втечею. Сенс самогубства полягає у радикальній і остаточній зміні обставин, «декорацій» життя.
9. Загальною закономірністю суїциду є відповідність суїцидальної поведінки типовому стилю поведінки упродовж життя. Попри те, що суїцид – це вчинок, якому немає аналогу у попередньому житті людини, все є йому можна знайти відповідність у стилі та характері повсякденної поведінки особи. Це і попередні переживання душевного хвилювання, і здатність витримувати психічний біль, і тенденції до обмеженого мислення, і спроби втечі у важких ситуаціях тощо.
Поведінкові ознаки суїцидальної загрози:
- Будь-які раптові зміни у поведінці і настроях, особливо такі, що віддаляють від близьких людей.
- Схильність до необачних і нерозсудливих вчинків.
- Надмірне споживання алкоголю чи таблеток.
- Відвідування лікаря без очевидної потреби.
- Роздавання дорогих речей або грошей.
- Придбання засобів скоєння суїциду.
- Підбиття життєвих підсумків, упорядкування справ, підготовка до самогубства.
- Нехтування зовнішнім виглядом.
Словесні ознаки суїцидальної поведінки:
- Запевнення у безпорадності і залежності від інших.
- Прощання.
- Розмови або жарти про бажання померти.
- Повідомлення про конкретний план суїциду.
- Подвійна оцінка значущих подій.
- Повільне, маловиразне мовлення.
- Самозвинувачення.
Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:
- Амбівалентність, подвійність емоцій і почуттів.
- Безпорадність, безнадія.
- Переживання горя.
- Ознаки депресії.
- Почуття провини або невдачі, поразки.
- Надмірні побоювання або страхи.
- Почуття власної малозначущості.
- Неуважність, розсіяність або розгубленість.
Педагогічним працівникам у разі випадку виявлення ознак суїцидальної поведінки в учнів або студентів рекомендується
здійснювати такі види допомоги:
- підбирайте ключі до розгадки суїциду;
- сприймайте суїцидента як особистість;
- налагоджуйте турботливі стосунки;
- не сперечайтеся;
- запитуйте;
- не пропонуйте невиправданого втішання;
- пропонуйте конструктивні підходи;
- вселяйте надію;
- оцінюйте ступінь ризику самогубства;
- не залишайте людину одну у випадку високого суїцидального ризику;
- звертайтеся по допомогу до спеціалістів;
- важливо якомога довше зберігати турботу й підтримку учня;
- використовуйте засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя.
Ці заходи стануть ефективнішими, якщо студенти довіряють педагогічному працівнику, знають, що він ніколи на зраджував дитину і не зрадить у кризовій ситуації.
Як поводитися батькам та оточенню схильної до суїциду дитини
У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так:
1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.
2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як з другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.
3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є в вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як учитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.
5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.
6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.
7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».
8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.
9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.
10. Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.
11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним і дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син і донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.
12. І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!
У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, суїцидологи радять батькам таке:
1. Першим кроком у запобіганню самогубства завжди буває встановлення довірчого спілкування.
2. Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні психологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас – перемогти страх перед цією бесідою, щоб обов’язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.
3. Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація – жести, доторки тощо.
4. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її, тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м’якість і наполегливість, терпіння і максимальний прояв співчуття і любові.